Михайло Старицький

 

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ - "БАТЬКО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ"

Михайло Петрович Старицький (народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці на Полтавщині, помер 27 квітня 1904 року в Києві) - видатний український письменник, актор і режисер, один із засновників українського професійного театру.

ДОСЯГНЕННЯ МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО.

Іван Франко називав Михайла Старицького "батьком українського театру". Михайло Петрович у 1874 р. разом зі своїм троюрідним братом, композитором Миколою Лисенком поставив перший оперету “Різдвяна ніч”, а у 1882 р. спільно з М. Кропивницьким створив першу українську професійну студію. Через царський Емський указ 1876 р., що забороняв публікацію книг і постановку вистав українською мовою, молодий театр ставив українські п'єси в Молдові, Польщі, у Криму, Вільнюсі, Тифлісі, а Старицький, продавши родовий маєток, платив трупі, в якій блищали такі артисти, як Заньковецька, Саксаганський, Садовський, Кропивницький, за розцінками "імператорського театру".

Завдяки його постановкам всьому світові стали відомі опери Миколи Лисенка “Різдвяна ніч”, “Утоплена” і “Тарас Бульба”, лібрето до яких писав сам Старицький, п'єси “За двома зайцями” - на сюжет маловідомого тоді твору І. Нечуя-Левицького “На Кожум'яках”, “Циганка Аза” за повістю Ю. Крашевського “Хатинка за селом”, а також “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка” та ін., що ввійшли до золотого фонду української драматургії і досі йдуть у багатьох театрах світу.

Пропагуючи українські п'єси, він несподівано потрапив під удар оборонців української культури, які жорстко критикували його за переклади українською мовою Пушкіна і Крилова, Лермонтова і Некрасова, за ведення в українську мову неологізмів, які сьогодні є невід'ємною її частиною. Важко повірити, що на засновника першого українського театру нападали за такі слова, як "мрія", "байдужість", "нестяма", "страдниця" і багато ін.

Не менш жорсткій критиці Старицький піддавався за публікацію частини творів російською мовою в російській періодиці, за "плагіат" - використання для своїх творів сюжетів п'єс інших авторів ("Циганка Аза", "За двома зайцями" та ін.). На захист М. Старицького виступали видатні діячі культури, письменники і вчені - І. Франко, О. Потебня, Д. Багалій, М. Сумцов.

Через постійні сутички з цензурою та заборони вистав і нападки "критиків - поборників чистоти української мови" здоров'я його було підірвано, і він помер у 1904 р. Про те ж, наскільки насправді любили неординарного письменника і театрального діяча не тільки його друзі і колеги, а й сотні тисяч громадян України та багатьох інших країн, свідчать слова його друга, композитора М. Лисенка, сказані ним на похороні Михайла Старицького: "Народний театр - справа надзвичайно важка, і багато людей на ньому провалилися. Потрібно було знати народне життя в такій мірі, щоб на сцені показувати його у правдивому, а не у спотвореному вигляді. Михайло Петрович вірно розумів, як потрібно показувати життя. Сам він не грав, але постановка кожної нової п'єси у нього завжди була чудесно відшліфована, - все це наслідок як раз його старань і турбот".

Крім власне творчості, прославлений українець активно займався громадською діяльністю, особливо питаннями національного руху. Він став культовою фігурою свого часу, зробив величезний внесок в культурне і соціальне життя того часу.

Сучасники відзначають, що Михайло відрізнявся прогресивними поглядами, був неймовірно обдарованим, успішним у всьому, за що б не брався. У тому числі він став "справжнім учителем молодих українських письменників", адже він був кумиром сотень майбутніх поетів, письменників і драматургів, які охоче переймали у Старицького секрети творчого успіху.

Вершиною його творчості літературознавцями і театральними критиками одностайно визнані твори для театру: лібрето опер М. В. Лисенка "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Чорноморці", "Тарас Бульба", інсценізації: "За двома зайцями" (на сюжет п'єси І . Нечуя-Левицького "На Кожум'яках"), "Зимовий вечір" (за оповіданням Е. Ожешко), "Циганка Аза" (за мотивами повісті Ю. Крашевського "Хатинка за селом") та ін.

Його власні оригінальні п'єси "Не судилось", "У темряві", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", історичні драми "Богдан Хмельницький", "Оборона Буші", "Маруся Богуславка", драми "Остання ніч", "Талан" та ін. увійшли до золотого фонду української драматургії.

Цікавий факт. Класик білоруської літератури Янка Лучина почав писати рідною мовою завдяки творчості Михайла Старицького. Один з хрестоматійних творів білоруського поета "Усёй трупе дабрадзея Старыцкага беларускае слова" був присвячений театру Старицького:

Варто сказати, що починав свій творчий шлях Старицький як літератор, поет, перекладач. Причому на останньому він робив особливий наголос, популяризуючи шедеври світової літератури на батьківщині і одночасно тим самим доводячи, що навіть найскладніші творіння доступні для передачі засобами української мови. Перекладами він займався, незважаючи на переслідування цензури, яка прагнула максимально обмежувати українську мову та культуру.

Всього він переклав понад 200 творів російської та світової літератури, включаючи "Гамлета" Шекспіра, казки Андерсена, байки Крилова, "Пісню про купця Калашникова" М. Лермонтова, "Сербські народні думи і пісні" та ін

Разом з відомим композитором Миколою Лисенком та сім'єю Ліндфорсів Старицький організував перший аматорський гурток, який поставив спочатку оперету "Чорноморці", а потім - оперету "Різдвяна ніч", з прем'єри якої й починається відлік історії українського театру.

За двома зайцями" - найзнаменитіша п'єса Михайла Старицького, яка неодноразово ставилася в багатьох театрах України, СНД, ближнього і далекого зарубіжжя, а у 1961 році по ній був знятий однойменний фільм, що став хітом радянської кіноіндустрії.

Згодом гурток Старицького та Лисенка перетворюється на Товариство українських акторів, яке поставило безліч п'єс, опер та оперет, що прогриміли по всьому простору колишньої імперії і навіть за її межами.

До речі, про "гуркотіння". Коли Михайло Старицький випустив альманах "Рада", то, за словами І. Франка, він в Україні справив небувалий ефект: "... ніби перший весняний грім після довгих місяців морозу, сльоти та занепаду".

Варто відзначити, що перша українська професійна трупа під керівництвом Михайла Старицького з'явилася завдяки зустрічі у Києві письменника і М. Лисенка з організаторами Єлисаветградського аматорського гуртка М. Кропивницьким і М. Садовським. У трупу входили вже тоді такі відомі особистості, як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, та ін.

Михайло Старицький артистам щойно народженого українського театру встановив гонорари за розцінками імператорських труп. Гроші на виплати гонорарів, як і на розвиток театру в цілому, у нього були після продажу свого маєтку у Карпівці. Власне, він і здійснив цей продаж заради театру.

Значну частину репертуару молодого театру складали твори самого М. Старицького, а також М. Кропивницького та І. Тобілевича. Музику до багатьох вистав писав Микола Лисенко, він же працював з хором і оркестром, допомагав акторам вдосконалюватися у виконанні вокальних фрагментів ролей.

До речі, фактично відразу після народження українського професійного театру він став фантастично популярним в Україні, що змусило київського генерал-губернатора заборонити трупі корифеїв (як називали театр Старицького) виступати на території свого генерал-губернаторства, що включала Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську губернії.

Однак цим чиновник ще більше підігрів інтерес до молодого українського театру, який на гастролях в інших регіонах України, а також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії збирав незмінні аншлаги. Про театр говорили у багатьох країнах, на його виступи чекали з величезним нетерпінням.

У цей час ім'я Старицького не сходить зі сторінок переповненої захватом періодики багатьох країн.

Тріумфальні гастролі трупи Старицького проходять в багатьох містах імперії і навіть за її межами: Москва, Мінськ, Варшава, Вільнюс, Тифліс, Астрахань та ін. Ось як про українського режисера писала газета "Мінський листок" у 1883 році:

Широко відомий і вельми улюблений не тільки театралами, але й простими глядачами М. Старицький стає також одним з організаторів Всеросійського театрального товариства, яке у 1897 р. скликало I Всеросійський з'їзд діячів сцени за участю найвидатніших акторів сучасності. А коли на трибуні з'явився українець, публіка буквально "вибухнула" оплесками, які, за задокументованим свідченнями, не вщухали дуже довго.

"Хоч тілом ти мертвий, але заслуги твої безсмертні. Та справа, якій ти чесно служив, росте, і ти немало втішився б, коли б побачив, як несла тебе на своїх плечах ця молодь, яка віддала данину поваги твоїм думкам і твоїй праці і яка понесе і в житті віру в ту справу, якій служив і віддав сили й ти, брат Михайло" (Микола Лисенко).

У творчому доробку Михайла Старицького-драматурга такі перлини української та всесвітньої драматургії, як написані на основі народних легенд драма "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", трагедія "Маруся Богуславка", інсценування творів Гоголя "Тарас Бульба", “Сорочинський ярмарок ", Е. Ожешко "Зимовий вечір", обробка п'єси Панаса Мирного "Перемудрив" (комедія "Крути, та не перекручуй"), І. Нечуя-Левицького "На Кожум'яках" ("За двома зайцями", яка, до слова, тематично близька до оригінального водевілю Старицького "По-модньому") і, звичайно ж, одна з кращих постановок української класичної драматургії "Богдан Хмельницький" (пов'язана з його однойменним романом-трилогією, що включає романи "Перед бурею", "Буря", "У пристані").

М. Старицький став першим в історії української літератури письменником, що в драматургії реалізував епічність історичних подій, відобразив національні проблеми у визвольній боротьбі українського народу: "Тарас Бульба", "Оборона Буші".

А в п'єсах Старицького на сучасну тематику ("Зимовий вечір", "Розбите серце", "У темряві", "Талан", "Хрест життя") в центрі уваги українець, який активно бореться проти соціальної несправедливості, захищає людську гідність, підтримує ідею освіченого, а не пригнобленого, "темного, забитого" народу.

Значний внесок Михайло Старицький зробив і в українську поезію. Як кажуть літературознавці, він відкрив новий світ на цьому терені, своєю творчістю звівши її на один рівень з європейською та всією світовою літературою.

Старицький, не побоявшись відійти від традиційних наслідувань поезії Шевченка, першим почав шукати нові форми і засоби художнього відображення дійсності, що залишилися актуальними і донині. Але разом з тим він продовжував розвивати національно-визвольні, демократичні ідеї свого великого попередника, адаптуючи їх під реалії свого часу.

До молоді - м. СтарицькийДо молоді - м. Старицький

У поезії заслуги Старицького не менше, аніж в драматургії, як відзначають багато дослідників його творчості. Так, крім уже згаданих особливостей, він створив нові засоби та прийоми художньої передачі дійсності, збагатив літературу в цілому новаторською системою образності і зокрема поезію - ритмікою і строфікою.

Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького займає його громадянська лірика з соціальними ("Швачка"), патріотичними ("До України", "До молоді") мотивами, оспівуванням героїчного минулого ("Морітурі"), протестом проти царизму і гноблення народів імперією в цілому ("До Шевченка"). А деякі його ліричні вірші стали народними піснями: "Ніч яка місячна" (в музичній обробці М. Лисенка), “Ох і де ти, зіронько та вечірняя", "Туман хвилями лягає".

Також Старицький відомий як автор трилогії "Богдан Хмельницький" (романи "Перед бурею", "Буря", "На пристані"), романів "Молодість Мазепи", "Розбійник Кармелюк" та ін.

ЦІКАВЕ ПРО МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО.

Рід Старицьких походить від полтавського протопопа Луки (XVII ст.). А згідно сімейними переказами - "сходить до Рюриковичів".

Мати майбутнього засновника першого професійного українського театру походила з родини Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще з часів Богдана Хмельницького. Можливо, саме звідси такий величезний інтерес Михайла до персони великого гетьмана, зображеного в безсмертних творах письменника.

Великий вплив на формування світогляду Старицького зробив його дідусь - колишній полковник, учасник війни 1812 р. Він був вельми освіченою людиною, добре знав французьку мову, "зачитувався Вольтером і в душі був вольтеріанцем".

Юний Михайло багато часу проводив у маєтку дядька по матері Олександра Захаровича Лисенка, у якого була чудова бібліотека, та й сам він був людиною освіченою і, до речі, талановитою: добре грав на бандурі, знав багато дум і старовинних пісень. Обожнюючи козацьку старовину, він прищепив любов до народу, його історії і своєму племіннику. Також саме він дав початкову освіту Михайлу.

Разом з Миколою Лисенком - майбутнім видатним композитором, з яким Михайло подружився в дитинстві, - Старицький часто бував у родичів, де співали українські народні пісні, читали заборонені вірші Т. Шевченка та інших опальних авторів.

Таким чином юнак долучається до музики, знайомиться з українською, російською, зарубіжною літературою, але найбільше його захоплює театр, зокрема, аматорські постановки "Наталки Полтавки", "Москаля-чарівника", "Сватання на Гончарівці". І під кінець життя Старицький про це відгукнеться, як про найкраще, що було ним побачено.

Михайло Старицький був знайомий і товаришував з такими видатними особистостями українського національного руху, як Михайло Дрогоманов, його сестра Ольга, Петро Косач, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський, Борис Познанський, і багатьма іншими. До слова, з часів університету Старицький, Михайло Дрогоманов, Микола Лисенко, Петро Косач жили в близькому сусідстві.

Свої перші вірші Михайло Старицький опублікував під псевдонімом Гетьманець у львівських виданнях "Правда" і "Нива".

Брався переробляти текст тільки за згодою автора і вказував на афішах і в текстах лібрето його ім'я.

Тому, мабуть, і став першим в історії України автором, що подав на журналіста в суд за наклеп і виграв процес.

Заради свого театру продав маєток у Карпівці, всі виручені кошти спрямував на розвиток театру, створивши чудові декорації, костюми і реквізит, набрав досить великий хор і оркестр, виплачував акторам підвищені гонорари.

Разом з тим Старицький настільки присвятив себе улюбленій справі, що роками лише зрідка бачив свою сім'ю, внаслідок чого старші дівчатка змушені були самостійно заробляти, іноді допомагаючи батькові в його літературних і театральних справах.

Робочий кабінет М. СтарицькогоРобочий кабінет М. Старицького

Зі студентських років мав серйозне захворювання серця.

Крім самого Михайла Старицького, відомими діячами української культури стали троє з п'яти його дітей і його онуки. Це актриса, режисер, перший професор театральної справи в Україні Марія Старицька (1865-1930), видатна письменниця і громадський діяч Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941) і дитяча письменниця Оксана Стешенко (1875-1942), дружина відомого українського громадського діяча і літератора Івана Стешенка.

Дочка Людмили та видатного вченого-гістолога Черняховського, онучка Старицького Вероніка (1900-1938), поетеса, загинула від рук співробітників НКВС. На засланні загинув Ярослав Стешенко (1904-1939) - відомий український бібліограф.

Остання з роду Старицьких - Ірина Стешенко (1898-1987), актриса театру "Березіль", відома перекладачка, публіцистка, українська патріотка, незважаючи на всі нещастя, що обрушилися на сім'ю Старицьких, зуміла зберегти унікальний багатотисячний сімейний архів, який подарувала Україні.

БІОГРАФІЯ МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО.

Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 р. в селі Кліщинці на Полтавщині в родині дрібного поміщика.

Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопчикові було вісім років. Але це був тільки початок трагедії майбутнього засновника українського національного театру.

Незабаром помер дід Старицького, Захар Йосипович. Потім від хвороби померли сестра і обидва брати. А через кілька років, коли Михайло навчався в полтавській гімназії, померла і його мати.

Залишившись сиротою, Михайло виховувався в родині свого дядька Віталія Романовича Лисенка, батька майбутнього відомого композитора Миколи Лисенка. До речі, хлопчики, подружившись, залишалися друзями на все життя. Їхня дружба принесла українській культурі чимало видатних творів.

Микола Лисенко - видатний український композитор, один з найближчих друзів М. Старицького

У 1851-1856 рр. Михайло навчався в Полтавській гімназії.

У 1859 році навчався в Харківському університеті на фізико-математичному та юридичному факультетах.

У 1860 році Старицький і Лисенко переводяться до Київського університету, де потрапляють в кола прогресивного українського та польського студентства, що складало Київську ("Стару") громаду.

У цей час Михайло пише оригінальні вірші і перекладає українською мовою Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне та ін. Також пише і перші драматургічні твори: лібрето опери "Гаркуша" за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети "Андріяшіада".

Навесні 1861 М. Старицький одружується на молодшій сестрі Лисенка Софії, якій на той момент було 14 років.

Михайло та Софія прожили все життя разом. Вони виховали п'ятьох дітей.

У 1864 році повертається до Києва, де разом з Лисенком створює аматорський гурток, який на вечорі пам'яті Шевченка показав "Наталку Полтавку".

У 1865 році Старицький закінчує навчання в університеті Києва (в цьому році вперше публікуються його твори) і купує невеликий маєток Карпівка на Поділлі, куди разом з сім'єю переїхав у 1868 р.

У 1871 році знову перебирається до Києва, де залишається жити. Разом з М. Лисенком створює "Товариство українських сценічних акторів". У цей час Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до опер ("Гаркуша", "Чорноморці", "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", "Утоплена").

У 1876 р. М. Старицький переводить "Гамлета" Шекспіра, фрагменти якого ставить у 1878 р. в домашньому спектаклі, виконуючи головну роль.

У 1878 році під тиском царського режиму емігрує за кордон.

У 1880 році Старицький повертається в Україну, активно приступаючи до видавничої та театральної діяльності.

У 1881 році видає свої перші поетичні збірки ("З давнього зошита. Пісні і думи"), а також п'єси "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка", "Не судилось", переклад трагедії Шекспіра "Гамлет, принц данський".

У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об'єднаної української професійної трупи.

У 1883 і 1884 роках видавав український альманах "Рада" (вийшло два випуски).

У 1885 році заснував нову трупу з молодих акторів.

У 1894 р. відзначалося тридцятиріччя літературної та громадської діяльності М. Старицького. У зв'язку з цим Російська академія наук призначила йому персональну пенсію "За літературні праці рідною мовою".

З 1895 року Старицький залишає театральну діяльність і повністю присвячує себе літературі.

В останні роки життя М. Старицький керує драматичним гуртком Київського літературно-артистичного товариства, продовжує літературну та видавничу діяльність.

У 1903 році М. Старицький почав готувати видання альманаху "Нова рада", але не зміг завершити задумане.

Могила Михайла СтарицькогоМогила Михайла Старицького

Помер великий український драматург і письменник 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Там же похована і його дочка Марія Старицька.

УВІЧНЕННЯ ПАМ'ЯТІ МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО.

В Україні випущений конверт із зображенням Старицького

У Києві на вулиці Десятинній встановлено пам'ятник Проні Сірко та Свириду Голохвастову, героям кіноверсії п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями".

Також пам'ятник цим героям п'єси Старицького встановлений в Черкасах

На фасаді будинку в Києві (вул. Саксаганського, 93), де Михайло Старицький жив у 1898-1904 рр., встановлено меморіальну дошку.

Ім'ям М. Старицького у 1955 р. названі вулиця і провулок у Києві, а також Хмельницький обласний український музично-драматичний театр.

В Україні існує літературно-мистецька премія імені Михайла Старицького.

Київський режисер Василь Вітер зняв фільм про уславленого драматурга "Моє серце ножами проймає".