3 грудня виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, філософа, поета, а багато хто додає: і містика – Григорія Сковороди. Пам'ятник Сковороді на Подолі є особливим місцем у Києві, туди часто приходять, щоб «погомоніти зі Савичем», «запитати у Варсави (сина Сави, біблійне – ред.)»,«набратися сили», а сьогодні – щоб привітати.

Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя. Найпростіше, але далеко не вичерпне, пояснення цьому, може полягати у тому, що Сковорода шукав, і вочевидь знайшов, відповіді на запитання, які ніколи не втратять актуальності: «Що таке щастя? І як бути щасливим? І що таке благе життя?»

Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя;

Але щасливіший, хто вміє користуватися ним.

Не досить знайти здорову їжу й напій,

Якщо смак тобі зіпсований хворобою;

Не досить сяяти світлові денного сонця,

Якщо світло голови затьмарене.

Діяльна бездіяльність збільшує наші сили;

На кораблях і колісницях ми прагнемо до доброго життя.

Але те, чого прагнеш, з тобою:

Воно, друже, – всередині тебе.

Так у одній із своїх поезій відповідає Сковорода на ці питання.

У своїх філософських діалогах Григорій Сковорода каже, що найперше людина має «пізнати себе», зрозуміти, що для неї є її «сродним», усвідомити, що вона є частиною чогось вищого і всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Через пізнання самої себе, за Сковородою, людина може пізнати сутність усього сущого.

«Саме це й означає бути щасливим, пізнати себе, тобто свою природу, взятися за свою долю й бути зі сродною собі частиною всеосяжного промислу»​.

Простота Сковороди схожа на гладінь моря, глибину якого зможе уявити лиш той, хто захоче найглибше пірнути, пишуть дослідники.